Дикі місця можуть бути суворими та безжальними. Тим неймовірнішими є наступні історії про виживання! Життя може бути хитким і неймовірно важким. Не існує межі того, що люди готові й здатні зробити, щоб залишитися живими. Завдяки трохи вмінню, дещиці рішучості та купі везіння цим людям вдалося вижити в справді неймовірних обставинах. Це найекстремальніші історії про виживання в дикій природі! Чи впорались би Ви з цим?
Джерело: SITA/AP/Tham Luang Rescue Operation
Тайська футбольна команда
Цю історію Ви, можливо, бачили в новинах — не так давно, після футбольного тренування у червні 2018 року, 12 членів тайської футбольної команди та їхній тренер вирішили дослідити недалеку печеру Tham Luang — одну з найдовших тайських печер. Хлопці віком 11–16 років та їхній тренер (25 років) брели водами печери з метою її дослідити. Коли прийшла паводкова вода, вона затягнула їх глибше всередину печери. Повінь заповнила печерну систему водою і замкнула хлопців усередині на довгих 17 днів. Перші 9 днів вони були без їжі та води.
Вони медитували, щоб економити енергію та уникати поганих думок. Через дев'ять днів на хлопців натрапили британські дайвери. Однак вижити так довго було лише половиною успіху. Тайським рятувальникам ще потрібно було знайти спосіб безпечно їх звільнити. Виснажлива дорога на поверхню вимагала, щоб кожен хлопчик мав на собі повнолицеву дайвінгову маску та був прикріплений між двома дайверами, а потім ще плив цілими годинами вузькими поворотами печери.
Завдяки зусиллям тайських рятувальників та міжнародної спільноти дайверів усі вижили і після спасіння змогли швидко повернутися до нормального, здорового життя. Під час рятувальних операцій трагічно загинув один колишній член тайського військово-морського флоту.
джерело: https://nypost.com/
Анджела Ернандес
У липні 2018 року Анджела Ернандес їхала недалеко від Біг-Сур по шосе 1 і прямувала на своєму SUV до південної Каліфорнії, коли через дорогу перебігла маленька тварина. Ернандес звернула, щоб уникнути зіткнення. При цьому вона злетіла з обриву і впала приблизно на 60 метрів на пустельний, скелястий пляж. У неї був крововилив у мозок, зламані ребра, зламана ключиця, розірвані судини в обох очах та пошкоджені легені, але вона не загинула. Вода в машині сягала їй до колін. Мультитулом вона розбила своє вікно, виповзла з нього, доплила до пляжу і втратила свідомість.
Коли вона прийшла до тями, почала йти й шукати допомогу. Вона йшла цілими днями. Нагорі, на вершині обриву, вона бачила машини, що проїжджали, але вони не бачили її й не чули її криків. Аж нарешті рибалки натрапили на її розбитий Jeep і обшукали пляж, поки не знайшли її, що спала на скелях. Вони дали їй води та викликали допомогу. Рятувальники нарешті спустилися з обриву на канатах і перевезли Ернандес до лікарні, чим завершилися її 7-денні страждання.
Джерело: historydaily.org
Стівен Каллахан
Після успішного плавання через Атлантику Каллахан розпочав шлях додому в січні 1981 року. Буря навколо його човна не була такою великою проблемою, як дірка, яку кит чи акула зробили в корпусі його човна серед ночі (і бурі). Коли човен почав тонути, Каллахан неодноразово занурювався в підпалубний простір, щоб забрати своє спорядження для виживання. Каллахан з їжею та водою на кілька днів заліз у свій 8-метровий круглий рятувальний пліт і поплив у напрямку від Канарських островів. Каллахан ловив рибу гарпуном і готував воду за допомогою сонячної дистиляції. На 14-й день він подав сигнал кораблю, що проходив мимо, але той не помітив його.
Через місяць він відхилився від морських торговельних маршрутів. Через 50 днів усе його тіло було вкрите виразками від солоної води, він боровся з дегідратацією у тропічних водах і з великими труднощами лагодив дірки в плоту. Виснажений і після втрати третини своєї маси тіла, Каллахан нарешті був помічений рибалкою біля берегів Гваделупи і після 76 днів був нарешті врятований.
джерело: www.mirror.co.uk
Родина Робертсонів
Протягом 38 днів родина Робертсонів зазнала корабельної аварії в морі. Патріарх Дугал Робертсон, британський виробник молочних продуктів, хотів лише взяти свою родину в подорож на човні до «університету життя», як назвав це його син. 27 січня 1971 року Дугал, його дружина та їхні четверо дітей піднялися на борт дерев'яної шхуни під назвою Lucette і вирушили в незнані води за пригодами.
Це виявилося врешті-решт більшим, ніж вони очікували. 17 місяців у морі родині все вдавалося добре, вона плавала від порту до порту й бачила світ. Але 15 червня 1972 року родина натрапила біля берегів Галапагоських островів на групу косаток і зазнала корабельної аварії. Кити атакували човен, розкололи його та серйозно пошкодили. Судно почало набирати воду. Все, що в них було, — це маленький рятувальний човен та їжа лише на шість днів. Вони вижили на дощовій воді та виловлених черепахах, аж поки 23 липня 1972 року їх не виявили японські рибалки.
джерело: theguardian.com
Гаррісон Окене
Коли 28 травня 2013 року водолази занурювалися до затонулого судна Jacson-4, вони не очікували знайти живих людей. Гаррісон Окене був корабельним кухарем. Коли човен перекинувся, він був у туалеті і намагався відкрити аварійний вихід, але йому не вдалося. Судно почало набирати воду, і Окене опинився в пастці. Врешті-решт він виявився замкненим у повітряній бульбашці розміром один квадратний метр.
Через три дні, коли він уже почав втрачати надію, він почув стукіт. Це був стукіт молотка водолазів, які працювали на поверхні судна. Йому дали водолазне спорядження, а потім помістили його в декомпресійну камеру, де він мав провести ще два дні. Не дивно, що він пообіцяв собі, що більше ніколи не вийде в море.
джерело: www.mirror.co.uk
Експедиція «Витривалість» Ернеста Шеклтона
Ернест Шеклтон уже раз стикався з Південним полюсом і був готовий зустрітися з ним знову у 1914 році, коли він вирушив туди з групою 28 чоловіків. Вони сподівалися перетнути весь континент і дістатися до корабля, що чекав на них на іншому боці. Замість цього вони безнадійно застрягли в льодах, коли їхній корабель зазнав пошкоджень. Запаси почали закінчуватися, і чоловіки сіли на свої рятувальні човни й плавали 14 днів у жорстких антарктичних морях.
Звідти їм довелося здійснити ще одну експедицію до острова Південна Джорджія, найближчого населеного острова, розташованого майже на 1000 миль від початкової точки. Незважаючи на численні труднощі, усі 28 чоловіків місії вижили, хоча деяким з собак не так пощастило (їх з'їли, бо запаси їжі закінчувалися).
джерело: bbc.com
Джуліана Кьопке
Джуліана Кьопке могла б розповісти вам аж дві великі історії про виживання. На Святвечір 1971 року Кьопке летіла рейсом LANSA 508. У літак вдарила блискавка. Він почав розпадатися в повітрі, і Кьопке опинилася, все ще прив'язана до свого сидіння, — на висоті двох миль над перуанським тропічним лісом.
Вона була побита і мала численні забиття. У неї була зламана ключиця, але вона була жива — вона була єдиною, хто вижив у цьому рейсі. І тепер вона опинилася в дикій природі сама. Кілька цукерок були її єдиною їжею, але вона знайшла невеликий струмок. Вона брела по ньому вниз за течією, що полегшувало їй рух, а також давало можливість пити воду й залишатися гідратованою.
Комахи в джунглях почали з'їдати її живцем, а хробаки інфікували їй руку, але через дев'ять днів їй вдалося знайти табір. Вона сама надала собі першу допомогу і чекала. Через кілька годин її знайшли лісоруби, які надали їй допомогу і відвезли до більш населеної місцевості, звідки її літаком доправили до лікарні.
Її історію було екранізовано у документальному фільмі "Wings of Hope" 2000 року режисером Вернером Херцогом, який також мав заброньоване місце на цьому нещасливому літаку, але скасував його в останню хвилину.
джерело: wikipedia.org
Apollo 13
Досі жодна жива людина не була у космосі так далеко, як екіпаж Apollo 13. Ракета відвезла екіпаж на 248 655 миль від Землі, але так і не дісталася поверхні Місяця, свого початкового пункту призначення. Натомість Джим Ловелл, Джек Свайгерт і Фред Гейз зіткнулися з проблемою, яка могла вбити їх усіх: несправна електропроводка спричинила займання кисневого бака.
Екіпаж, використовуючи місячний модуль як рятувальний човен, розтягнув запаси кисню, що залишилися. Екіпажу довелося виконати орбітальну корекцію, яка відвела їх далі від Місяця, щоб вистрелити назад до Землі. Місячний модуль слугував астронавтам безпечним прихистком у космосі, пізніше екіпаж перемістився назад до пошкодженого командного модуля, а потім успішно повернувся на Землю. Всі залишилися неушкодженими, і вдалося врятувати навіть сильно зневодненого Гейза.
джерело: wikipedia.org
Aron Ralston
Ральстон назавжди залишиться відомим як хлопець, який відрізав собі руку, щоб врятуватися після нещасного випадку під час скелелазіння, коли він опинився затиснутим між двома валунами. Ральстон лазив у каньйоні Blue John Canyon в штаті Юта сам. Коли він проходив каньйоном, зрушив валун і затиснув Ральстону руку. Ніхто не знав, що він там застряг. У нього було лише трохи води та трохи їжі. Врятувати себе він мав сам. Три дні він боровся, перш ніж вирішив зробити ампутацію, щоб вивільнитися з-під валуна. Після двох днів випробування різних методів він мало не здався. На той момент він вже повністю залишився без води і пив власну сечу.
Тоді, на шостий день, йому спала на думку ідея: набагато легше ампутувати частину руки, якщо спочатку зламати ліктьову кістку. Після години роботи з дешевим багатофункціональним інструментом він успішно ампутував руку, і йому ще довелося дістатися назад до свого автомобіля, спускаючись однією рукою по стіні висотою 19 метрів.
Зрештою його виявила європейська родина в таборі, і через шість годин після ампутації його нарешті врятували. І знайшли якраз вчасно: Ральстон був на межі смерті через значну втрату крові. Сьогодні він організовує outdoor-експедиції та альпіністські пригоди, читає лекції або знімає фільми про своє життя.
джерело: oceanwide-expeditions.com
Ada Blackjack
Умови експедиції почали погіршуватися, запаси їжі скорочувалися, і п'ятеро учасників експедиції були залишені напризволяще. 16 вересня 1921 року троє учасників
Уродженка Аляски Ада Блекджек була представницею корінного населення Іньюпіат. Її найняли канадці Вільялмур Стефанссон та Аллан Кроуфорд для експедиції на острови Врангеля, які сьогодні вважаються російською територією. Метою було отримати їх від імені Канади, а Блекджек була кравчинею та кухаркою експедиції.
Учасники вирушили шукати допомогу, тоді як Блекджек залишилася доглядати за хворим членом екіпажу. Той пізніше помер, і Блекджек залишилася на острові сама. Ада Блекджек прожила там два роки, що з огляду на ризик нападу білих ведмедів було нелегким завданням. Вона навчилася полювати на тюленів, аж поки її нарешті не вдалося врятувати 28 серпня 1923 року, майже через два роки після того, як вона залишилася на острові.
За інформацією, розміщеною на сайті Університету Аляски в Анкоріджі, Блекджек не отримала героїчного прийому. Навпаки, її звинувачували в тому, що вона не врятувала життя свого товариша, про якого дбала на острові. Решту життя вона провела в бідності, а визнання отримала лише перед смертю у 1983 році.
