Що Вам спадає на думку першим, коли Ви чуєте словосполучення «бойові мистецтва»? Комусь фільми з Брюсом Лі, комусь бійці в білих кімоно, що борються на татамі. Для людей з особистим досвідом, можливо, той містичний запал мисливця-воїна, який захований десь глибоко в кожному з нас. Бойові мистецтва існують від самого початку людства. Вони є частиною культурної спадщини, творили історію і водночас дали нам знання про людське тіло, які в медицині використовуємо досі. Тож погляньмо на найвідоміші бойові мистецтва світу зблизька.
„Хто зрозумів наслідки насильства, не піде шляхом сили.“ Сунь-Цзи
Карате
Карате є, мабуть, найвідомішим бойовим мистецтвом з усіх. З Японії воно поширилося у світ аж після Другої світової війни. Карате в перекладі означає «порожня рука» або «шлях порожньої руки» (кара-те). У бою використовуються удари руками, ногами та атаки на чутливі точки на людському тілі. Спектр технік та їх кінцеве застосування завжди залежить від конкретного стилю карате.
credit: Pixabay.com
Поширення та навчання були іншими, ніж сьогодні. Техніки часто трималися в таємниці, і клани чи родини добровільно не обмінювалися ними між собою. Учнів, яких могли навчати, обирав безпосередньо сенсей (учитель, засновник даного стилю). Це стосувалося будь-якого бойового мистецтва по всьому світу. Представники інших народів і кланів стикалися з ними лише безпосередньо в бою.
Історія
Могло б здатися, що карате спочатку японське. Однак це не так просто, і причиною тому один прекрасний острів у Східнокитайському морі, що кілька століть перебував під управлінням Японії — Окінава. Окінава лежить на межі Японії та Китаю і є сумішшю культур обох країн. Вона слугувала транзитним пунктом при плаванні з Китаю. Завдяки цьому на острів потрапив вплив ченців з монастиря Шаолінь з їхньою формою бою чи китайських ветеранів, що працювали як команда суден.
Окінава/credit pixabay.com
Японська імперія приєднала Окінаву військовим шляхом. Місцевим жителям було заборонено володіти зброєю та тренувати бій зблизька. Це дійшло до такої крайності, що на кожне поселення був лише 1 м'ясницький ніж, який охороняли японські солдати. Це був один з головних поштовхів до виникнення карате та кількох інших стилів, наприклад Кобудо. Кобудо використовує зброю, яка спочатку була знаряддям. Тонфа чи нунчаку спочатку були сільськогосподарським знаряддям для обмолоту рисової соломи.
credit: freepik.com
Майстер Фунакоші
Батьком сучасного карате є Гічін Фунакоші (нар. 1868), який походив з Окінави. У 1922 році він переїхав до Токіо, де почав навчати карате в школах. Він створив стандартизацію для ката (форми) і кумітe (поєдинку). За своє життя він значно сприяв поширенню карате в решту світу. Деякі з його правил використовуються в змагальному карате досі. Карате включає, окрім фізичних вправ, також духовну і філософську сторону життя. Основними стовпами карате є самодисципліна, саморозвиток, повага та терпіння.
credit: vecteezy.com
Головні напрямки карате
Шорін-рю
Він належить до найстаріших і найпервинніших стилів карате. На нього вплинули китайські техніки.
Годзю-рю
Годзю поєднує тверді (го) та м'які (дзю) техніки. Характеризується глибокою стійкою та потужними ударами.
Шотокан
Це один з найпоширеніших стилів карате у світі. Подібно до Годзю, його характеризує глибока стійка, прямолінійні удари в поєднанні з великою силою та вибуховістю.
Кіокушин
Кіокушин належить до мого найулюбленішого стилю карате. Саме через його бойовий дух і практичність. Заснував його Масутацу Ояма (скорочено Мас Ояма), який за походженням був кореєць. Майстер Ояма належить до останніх великих майстрів карате, помер у 1994 році. Кіокушин надає велике значення диханню, зміцненню всього тіла та використанню рушійної сили для збільшення сили удару. По праву входить до найжорсткіших стилів світу. Кіокушин загальновідомий своєю повноконтактністю та жорсткістю під час поєдинків кумите.
credit: pixabay.com
Сіто-рю
Сіто є поєднанням різних стилів і відомий саме своїм широким спектром техніки.
Вадо-рю
Вадо-рю робить акцент на захисні техніки та природний рух. Вирізняється гнучкістю та завдяки природнішому виконанню технік також ефективністю.
credit: Unsplash.com
Сучасне карате
Карате сьогодні є не лише бойовим мистецтвом, воно має також свою спортивну форму. Це природний процес для багатьох бойових мистецтв, оскільки епоха середньовічних воєн закінчилася, і спортивний поєдинок є єдиним способом перевірити свої навички на практиці, звісно, вже більш цивілізованим способом. Карате починають вивчати вже маленькі діти, для яких проводяться і змагання. Спортивне карате має 2 основні форми. Ката і кумите. Ката – це набір технік, де оцінюється їхнє виконання. Йдеться про певну форму симуляції без противника. Кумите – це контактний бій з противником.
credit. pixabay.com
Спорядження
Основу становить біле кімоно. Кімоно складається з куртки, штанів на шнурівці та пояса (обі). Колір пояса позначає конкретний технічний рівень. Кімоно є відсиланням до часів самураїв. Спочатку йшлося про поховальний саван, який носили під обладунками на знак того, що воїни готові боротися до кінця і змирилися зі смертю. Основу змагальної екіпіровки складають капа для зубів, шолом, рукавички для карате, суспензорій, щитки на гомілку та підйом стопи, так звані капці. У дітей та підлітків також іноді використовується нагрудний захисник. Весь поєдинок відбувається на татамі. Татамі — це різновид мату. У сучасності має форму пінопластового пазла, раніше виготовлявся з рисової соломи.
credit: pexels.com
Дзюдо (Judó)
Тоді як карате більше про жорсткі удари ногами та руками, дзюдо більше про м'які техніки, такі як кидки, важелі чи задушення. Великий акцент робиться на техніках стегон (koshi waza), спритності та вибуховій силі всього тіла. Його творцем є Дзіґоро Кано (нар. 1882). Майстер Кано при створенні дзюдо спирався на кілька боротьбних стилів, наприклад дзю-джитсу. Дзюдо у вільному перекладі означає "м'який шлях". Подібно до інших бойових мистецтв, його складовою є гармонійна єдність тіла та розуму. Отже, воно вдосконалює не лише фізичну форму, а й дух бійця та його етичний підхід.
credit: vecteezy.com
Дзіґоро Кано про дзюдо сказав:
"Дзюдо є засобом найефективнішого використання фізичної та духовної сили. Це заняття означає постійне вдосконалення у психічному та фізичному плані за допомогою технік самозахисту. Первинною метою дзюдо є, отже, самовдосконалення, навчання бути корисним для навколишнього світу."
credit: freepik.com
Основні поняття в дзюдо (так звані Waza)
Іппон: Найвища оцінка балів. Присуджується за чисте виконання техніки, наприклад кидка.
Рандорі: Тренувальні поєдинки, які є основою дзюдо. Йдеться про практичне відпрацювання технік з опонентом. Борці відпрацьовують техніки у більш реалістичній ситуації.
Не-вадза: Техніки на землі, які використовуються після кидка або у випадку, коли суперники опиняються на землі.
Тачі-вадза: Техніки у стійці, які використовуються для кидання суперника. Їх складовою є кидки, підсічки чи зваги.
Однією з переваг дзюдо є вирівнювання дисбалансу між суперниками. Дзюдо повною мірою використовує фізику та біомеханіку людського тіла. Завдяки цьому навіть менший борець може подолати більшого та важчого суперника.
credit: pexels.com
Спорядження
Основним костюмом є дзюдоґі (judogi). Він схожий на кімоно з карате. Різниця полягає в куртці, яка має вищу щільність. Куртка повинна витримувати сильні ривки. Поєдинки проводяться на татамі з кольорово розмежованими частинами. Технічні рівні поділяються на учнівські (кю) та майстерські (дан). Позначаються кольором на поясі (obi).
credit: freepik.com
Спорт та олімпійські ігри
Дзюдо належить до невеликої групи бойових мистецтв/видів спорту, які представлені також на олімпійських іграх. Вони є частиною ігор з 1964 року. Спортивне дзюдо зазнало певних змін, але все ж зберегло основні аспекти бойового мистецтва. Було змінено деякі правила та переглянуто вагові категорії. Його участь в олімпіаді є однією з головних причин його популярності по всьому світу. І своє місце там воно займає по праву. Воно навчає дисципліні, самоконтролю, спортивній поведінці та бойовій честі.
Олімпійський вогонь/credit: pixabay
Джю-джитсу / BJJ
Джю-джитсу (Ju Jutsu) стало відомим завдяки неправильному перекладу та вимові під назвою Джиу-джитсу (Jiu Jitsu). Має свою специфічну гілку з Бразилії, хоча за походженням воно з Японії, — Бразильське джю-джитсу (BJJ). Для легшого сприйняття я позначатиму їх скороченнями JJ для японської форми та BJJ для бразильської. JJ, подібно до дзюдо, вільно перекладається як "мистецтво м'якого шляху".
credit: freepik.com
JJ належить до найдавніших бойових мистецтв. Перші згадки з японської мітології мають майже 2000 років. Початки сучасного JJ можна датувати 8-16 століттям. Основні техніки складаються з важелів, кидків, підсічок, удушень, базових ударів руками та ногами, а також використовуються елементи бою зі зброєю, наприклад ножем чи палицею, насамперед при обеззброєнні супротивника. Адже JJ була останньою зброєю, яку самураї використовували, якщо втрачали в бою класичну зброю, наприклад катану. Потрібно розуміти контекст епохи його виникнення та розвитку. Середньовічна Японія була постійно охоплена громадянськими війнами, де воювали не лише сьогуни (шляхта) між собою, а й із самим імператором. JJ прямо чи непрямо вплинуло і на інші бойові мистецтва або перейняло деякі їхні аспекти. Подібний принцип біомеханіки використовує, наприклад, айкідо, а дзюдо виникло переважно з техніки JJ. Воно також вплинуло на стилі, такі як кенпо чи карате.
credit: pixabay.com
Бразильське джю-джитсу (Brazilian Ju Jutsu - скор. BJJ)
На самому початку 20 століття одна людина вирішила перетворити JJ на нову форму. Наголос робився насамперед на техніках, де слабший і менший бойовик здолає більшого і сильнішого. Із навчання зникли удари ногами та руками, а бій зосередився переважно на землі. У той момент народилося BJJ, і водночас одне ім'я увійшло до легенд серед великих майстрів. Це ім'я — Карлос Грейсі.
credit: pixabay.com
Шлях до Gracie Barra
Карлос заснував свою школу в Ріо-де-Жанейро, яке вважається батьківщиною BJJ. Із цієї школи виникла родинна спадщина, оскільки BJJ та імена родини Грейсі залишилися постійно пов'язаними з його розвитком. Його молодший брат Еліо доопрацював більше технік для бою проти більших і агресивніших супротивників. Його стихією був насамперед грепплінг - бій на землі. Не можемо забути й одного з перших великих чемпіонів UFC, Ройса Грейсі, чи Ріксона Грейсі, який завдяки своєму рекорду за кількістю виграних боїв вважається одним із найкращих бійців джитсу в сучасній історії. Саме виняткові виступи Ріксона та Ройса стояли за величезним світовим розвитком BJJ.
credit: pixabay.com
Спорядження
Базовий одяг у ДЖ/БЖЖ подібний до кімоно в дзюдо. Складається з товстішої куртки з тоншими штанами (джудогі або скорочено гі). Технічні ступені відрізняються кольорами пояса (obi). Змагаються на татамі.
У змагальній формі бійці поділені на вагові категорії. Змагаються у двох видах одягу. Одна форма — це класичний бій у гі, друга позначається як no-gi. Ця форма стала популярною особливо в останні роки в BJJ, де домінує боротьба на землі, так званий грепплінг. При формі no-gi бійці одягнені в сучасні облягаючі футболки із синтетичного матеріалу, часто з яскравими декоративними мотивами (рашгард) та шорти. Рашгард — це функціональний одяг, який використовується також у MMA. Він дихаючий, швидко сохне і захищає від саден.
credit: freepik.com
Айкідо
Айкідо заснував О-Сенсей Морихей Уешіба (1883-1969) у 20-30-х роках минулого століття. Складається з м'яких технік, таких як важелі, передача кінетичної енергії рухом тіла чи атаки на чутливі точки. О-Сенсей Уешіба створив Айкідо на основних принципах Джу-джитсу чи Дзюдо. Айкідо в перекладі означає ,,шлях до гармонії,,. Однак розібрати значення знаків Кандзі в назві Айкідо зайняло б кілька довгих абзаців.
credit: freepik.com
Його основу складають техніки переважно у стійці. Техніки створені для ефективного захисту від більшого супротивника та для максимального контролю над ним. У результаті ви не завдасте супротивнику більших травм, ніж того вимагала б ситуація чи Ваша дія. Тут якраз проявляється духовна сторона Айкідо. Головний принцип — гармонія тіла, розуму та духовного налаштування. Окрім самих технік, воно містить багато філософії та духовності.
credit: pixabay.com
Техніки створені цілеспрямовано для багатьох ситуацій. Подібні рухи використовуються при захисті проти удару зверху, відібранні меча/палиці, що ріже зверху, чи удару ребром долоні (shuto). Техніки захисту проти ножа чи меча базуються при виконанні атаки переважно на середньовічному способі бою. Лезо мусило проникнути крізь кілька шарів обладунків. Тому атака мала форму одного енергійного удару чи розтину, замість численних швидких, некоординованих колото-різаних ударів, з якими ми стикаємося в сучасну добу.
credit: freepik.com
Розквіт
Після Другої світової війни багато майстрів розлетілися по світу, включно зі студентами Айкідо. У 50-х роках воно потрапило до Європи та Північної Америки, де незабаром здобуло велику популярність. Найбільший розквіт, однак, настав у 70-х роках. Виникають нові федерації та десятки нових шкіл. Наразі Айкідо викладається приблизно у 140 країнах світу.
credit: pixabay.com
Спорядження
Айкідо, як і інші японські бойові мистецтва, вивчається у школі, яка називається додзьо (фон. dódžo). Підлогу додзьо складає татамі. Базовий одяг — білий кімоно або інакше кейкоґі, чорні вільні зовнішні штани, зав'язані навколо талії (хакама) та пояс (obi). Пояси, на відміну від інших стилів, поділяються лише на білі учнівські (kyu) та чорні майстерські (dan). Виняток становлять хіба що діти, де кольорове розрізнення поясів слугує радше для їхньої мотивації. Айкідо використовує також зброю для навчання обеззброєнню. Ми зустрічаємо тренувальний ніж танто (з гуми або дерева), тренувальний меч (бокен) або палиця довжиною 130 см (дзьо).
credit: freepik.com
Муай тай / Тайський бокс
Муай тай виник у Південно-Східній Азії десь в області сучасного Таїланду, М'янми, Лаосу та Камбоджі. Муай тай має декілька локальних назв. У М'янмі (колишня Бірма) його називають Летвей, а також Муай боран. Муай у старій тайській мові означає боротьбу або бій.
credit: vecteezy.com
Історія, що формує одну з найдавніших цивілізацій
Перші згадки датуються 7 століттям. Точний період виникнення, однак, не відомий. Відомо лише те, що це була основна форма ближнього бою тодішніх тайських воїнів. Звичайні люди помітили його ефективність, тож незабаром його техніки поширилися і за межі армії, як форма самозахисту. Період Аюттхая (14-18 століття) вважається золотою ерою Муай тай. Досвідчені бійці тайського боксу були будівельним каменем військового піднесення Таїланду (аналогічно і в період стародавнього королівства Ангкор). У звичайному суспільстві вони користувалися великою шаною. Муай тай був однією з основ освіти шляхти, включно з королівською родиною. Їх навчали у школах, орієнтованих виключно на Муай тай.
credit: vecteezy.com
Мистецтво восьми кінцівок
Муай тай справедливо називають мистецтвом восьми кінцівок. Він використовує комбінацію ударів руками, ударів ногами, важелів, клінчу (спосіб утримання суперника) та підсічок. У бою використовуються кулаки, лікті, коліна, гомілкова кістка та підйом стопи. За техніками він у бою перетинався з іншими бойовими мистецтвами регіону, наприклад, Крабі-крабонг. Тайські бійці відомі як Нак муай, а ,,західні,, як Нак муай Фаранг.
credit: vecteezy.com
Вай кру
Вай кру – це традиційний ритуал перед боями. Це прояв шани до вчителя, предків та тайського боксу як такого. Він має форму плавних рухів, що супроводжуються традиційною тайською музикою. Він допомагає бійцю зосередитися і водночас розігріває тіло перед боєм.
credit: freepik.com
Муай тай у наш час
Як і інші бойові мистецтва, Муай тай став комерційним бойовим спортом. Виникло декілька міжнародних федерацій, а разом з ними і стандартизація правил. Його популярність зростає останні десятиліття, і великий внесок має також його вплив на інші бойові мистецтва чи види спорту, особливо на ММА та системи самозахисту, які запозичують з Муай тай техніки та тренувальні методики.
credit: freepik.com
Обладнання
Бій проходить на рингу, обгородженому канатами. Бійці вдягнені у короткі шорти вільного крою. Захист складають рукавички схожі на боксерські, лише з іншим кроєм, захисні засоби зубів і бандажі. У початківців шолом і захист гомілки.
credit: pixabay.com
Капоейра
Капоейра (фон. Капуера) належить до найнезвичайніших бойових мистецтв. Вона включає не лише бій, а й культурний та мистецький аспект. У бою переважає робота ніг і стегон, а не прямі удари. На відміну від Карате чи Тхеквондо, бійці не використовують статичніші стійки, а перебувають у постійному русі. Замість прямих ударів переважають оберти та дугові удари ногами чи руками, доповнені акробатичними елементами.
credit: freepik.com
Історія та причина виникнення
Щоб зрозуміти причину, чому Капоейра настільки кардинально відрізняється, нам потрібно поглянути на 5 століть у минуле, а саме на початок работоргівлі зі східного узбережжя Африки до Бразилії. Рабам під загрозою смертної кари було заборонено тренувати бій. Проте їм в обмеженій мірі дозволялися їхні культурні обряди. Африканці з регіонів Субсахарської Африки та узбережжя мають одну особливість. Будь-яку подію супроводжує спів, танець і музика. У прагненні звільнитися від рабовласників, вони замаскували бойові техніки під свої обряди. Те, що власникам плантацій здавалося танцем чи обрядом, що імітує тварин, насправді було тренуванням ударів ногами та боротьби. Часто був відсутній фізичний контакт. Це можна порівняти з тренуванням ката, яке ми знаємо з Карате.
credit: freepik.com
У піснях, що супроводжували жогос (дуель двох борців), передавалися далі історії бійців, життя в Африці чи щоденні страждання в кайданах під батогом португальських та арабських работорговців. У Капоейрі не багато ударних технік руками. Раби часто мали зв'язані руки. Удари ногами та техніки зриву з використанням тулуба були тому часто єдиною можливістю вивести супротивника з ладу.
credit: pexels.com
Местре Бімба
Мануель Дос Рейс Мачадо (1899-1974) був бразильським майстром (местре) Капоейри та засновником стилю regional. Усі капоейристи звертаються один до одного за прізвиськами, тому у світі він відомий як местре Бімба.
Местре Бімба відкрив першу офіційну школу Капоейри. Водночас він створив навчальні техніки, комплекс вправ і значно долучився до того, що Капоейра вийшла з тодішньої нелегальності й перестала сприйматися лише як мистецтво, яке використовували банди та нижчі суспільні верстви. Загалом вважається, що саме він має найбільшу заслугу в тому, що Капоейра стала офіційною бразильською національною культурною спадщиною.
credit: pixabay.com
Сучасність
Капоейра має кілька стилів. Сам дуель називається жогос (гра). Вони розрізняються темпом, спрямованістю чи акробатикою. Ангола повільніша і виконується на низькій висоті біля землі. Сан-Бенту, навпаки, швидкий і містить велику кількість акробатики. Басуло орієнтується на боротьбу, зриви та дугові удари. Макулеле використовує палиці (колись і мачете).
credit: freepik.com
Капоейра розвиває спритність, витривалість, гнучкість, рефлекси, вибухову силу та функціональну силу. Окрім фізичної складової, вона вчить саморозвитку, роботі в спільноті та взаємній повазі. Не варто забувати і про культурну частину, адже до неї входить гра на музичних інструментах, спів пісень португальською мовою та вивчення бразильської й африканської культури та історії. Це чудовий початок для дітей і часто використовується як доповнення до інших видів спорту для розвитку гнучкості, спритності та відчуття відстані. Наразі існують десятки федерацій, що об'єднують мільйони спортсменів по всьому світу, наприклад Abadá, Oxumare чи Vem Camará. Спортсмени можуть перевірити свої здібності на різних континентальних чемпіонатах та чемпіонатах світу.
credit:pexels.com
Спорядження
Базовий одяг складається лише з вільних еластичних штанів та пояса з мотузки (corda). У жінок, звичайно, також футболка чи майка. Тренуються босоніж. Колір corda відрізняє окремі технічні рівні та відсилає до звичного одягу капоейристів у минулому. Вони походили з бідних верств населення, тому пояс становила мотузка, якою зв'язували тюки бавовни в портах і на плантаціях.
credit: freepik.com
Жогу (фонетично) грають у колі, яке називається rода, по периметру якого стоять інші спортсмени та глядачі, що спостерігають. Капоейристи, які борються в центрі кола, починають перед музикантами, і поступово одного завжди змінює капоейрист з краю кола. Вони мають реагувати не лише на швидкість темпу, у якому грають музиканти, а й на оточення, щоб під час акробатики та ударів ногами на повній швидкості не влучити в тих, хто стоїть навколо. Основні музичні інструменти складають беримбау (має форму лука з металевою струною, де резонатором слугує видовбаний гарбуз - calabaza) та високий барабан - атабаке. Присутні навколо відбивають ритм і разом беруть участь у колективному співі.
Тхеквондо
Тхеквондо використовує переважно сильні удари ногами та руками. Його можна умовно поділити на традиційне бойове мистецтво та спортивне тхеквондо. Його складовою є також форми, так звані пумсе або туль. Це набір впорядкованих вправ, які можна порівняти з ката в карате. Частиною демонстрацій є також техніки розбивання, де бійці частинами тіла розбивають дахову черепицю чи складені будівельні блоки ytong.
credit: freepik.com
Історія
Тхеквондо належить до наймолодших бойових мистецтв. Воно виникло в 50-х роках минулого століття. Однак походить з інших старіших стилів Китаю, Японії та давніх корейських стилів, що спільно називаються Тхеккьон. У 60-70-х роках відбувається об'єднання та масштабна підтримка кванів (шкіл навчання бойових мистецтв), у тому числі з боку держави.
Генерал Чхве Хон Хі
Його по праву вважають "батьком тхеквондо". Він домігся об'єднання різних корейських стилів та їх впровадження в армію як одного з головних засобів бою без зброї. Він був одним із засновників найбільшої на сьогодні організації, що об'єднує тхеквондо - ITF (International Taekwon-Do Federation).
credit: freepik.com
Сучасна доба
Найбільшу популярність Таеквондо отримало після включення до програми олімпійських ігор у Сеулі в 1988 році. Через кілька років, у 2000 році, воно вже було представлене в Сіднеї як офіційний олімпійський вид спорту.
credit: freepik.com
Таеквондо об'єднують дві головні організації
ITF - International Taekwon-do Federation заснував генерал Чой Хонг Хі, і вона робить акцент на традиціях та класичному бойовому мистецтві
WTF - World Taekwondo Federation опікується головним чином змагальною формою Таеквондо і відповідає за Таеквондо на олімпійських іграх
credit: freepik.com
Обладнання
Базовий костюм складається з добок. Добок складається з білого кітеля та штанів. Доповнює його пояс, колір якого позначає технічний рівень таеквондиста/тки. Таеквондо має потужні удари ногами та руками. Тому частиною спарингу є і захисне спорядження. Не повинен бракувати шолом, рукавички, захист зубів, кросівки, захист гомілок та підйому стопи та масивний захист грудної клітки. Під час поєдинків завдаються удари ногами, здатні зламати кістку. Без такого захисту спортивне Таеквондо було б неможливим.
credit: freepik.com
Кунг-фу
Кунг-фу належить до найдавніших і найрізноманітніших бойових мистецтв. Воно охоплює не лише широку палітру ударів руками та ногами, але й захвати, боротьбу на землі чи кондиційно-медитативну форму. Перелік стилів, що підпадають під кунг-фу, різноманітний і довгий. Згадаю, наприклад, Ушу, Тай-чі, Шаолінь, Санда чи Вінг Чун. Воно сильно вплинуте даосизмом, конфуціанством та буддизмом. Кунг-фу в перекладі означає - володіти мистецтвом. Майстром Кунг-фу тому з філософської точки зору може стати кожен, хто досконало опанував своє ремесло на всіх рівнях.
credit: freepik.com
Гілки тисячолітнього дерева
Точно визначити, коли почалося Кунг-фу, мабуть, неможливо. Однак ми можемо погодитися з періодом 2-3 століття до нашої ери, коли з'явилися перші згадки про китайські бойові мистецтва. Причиною є і той факт, що стародавній Китай складався з кількох роздроблених царств, які постійно воювали між собою. На кожен стиль бою впливав місцевий майстер, політична та релігійна ситуація чи природні умови. Це і причина такої різноманітної та широкої різноманітності стилів кунг-фу.
credit: pixabay.com
Шаолінський монастир
Мабуть, найвідомішим місцем, пов'язаним з історією Кунг-фу, є монастир, заснований у 5 столітті буддистськими монахами біля підошви гори Сун-шань. Легенда каже, що бойове мистецтво навчив місцевих монахів індійський монах Бодхідхарма. Так це було чи ні, місцеві монахи використовували та вдосконалювали бій зблизька протягом століть. Вони використовували його не лише для захисту, але й як форму фізичного та психологічного тренування.
credit: pixabay.com
Монастир Шаолінь на століття став центром, де розвивалися різні стилі та поширювалися по решті Китаю і сусідніх країнах. Звідси зрештою вони потрапили і до Кореї, і на Окінаву. Кунг-фу стало також невіддільною частиною китайської армії, де поширювало не лише техніки бою, а й філософську сторону. Монастир пережив кілька золотих періодів і руйнувань. Однак він вижив разом з ченцями та їхнім Кунг-фу до сьогодні, чим належить до найстаріших шкіл бойових мистецтв у світі.
credit: pixabay.com
Залишити відповідь
Людей, які формували Кунг-фу таким, яким ми знаємо його сьогодні, є величезна кількість. Погляньмо принаймні на кілька імен, які залишили незабутній слід.
Ng Mui
Ng Mui належить до легенд Кунг-фу і вважається засновницею стилю Wing chun. Згідно з легендою, вона була однією з п'яти старших ченців, які пережили одне з руйнувань монастиря Шаолінь. Інформація про неї відома лише з усних переказів, тому невідомо, чи йшлося про реальну особу, чи про легенду. Однак вона стала символом жіночої сили та емансипації і надихає жінок розпочати заняття бойовими мистецтвами. Wing chun з технічної точки зору простіший порівняно з іншими стилями та використовує силу противника проти нього самого. Він застосовує основні принципи біомеханіки та фізики в поєднанні з короткими ударами руками та ногами.
Yip Man - Ip Man
Майстер Іп народився у 1893 році в місті Фошань. Він походив із заможної родини, що дозволяло йому повністю присвятити себе Кунг-фу. Його стилем був Wing chun. Саме ефективність цього стилю призвела до того, що з нього походить безліч видатних майстрів. Під час японської окупації родина Іпа збідніла. Однак це не завадило йому продовжувати тренуватися, і свої знання він передавав далі звичайним людям, щоб вони могли ефективно захищатися проти окупантів. Особистість Іпа надихає й досі, адже це була добросердечна, дружня та спокійна людина з величезними знаннями Кунг-фу.
Bruce Lee
Брюс Лі відомий у кінематографі як кінозірка. Однак за його успіхом стоїть саме любов до Кунг-фу, і не дивно, що він належав до останніх учнів майстра Іп Мана. Він народився у 1940 році в Сан-Франциско, але виріс у Гонконзі. З дитинства він був оточений бойовими мистецтвами. Його захоплення та досвід привели його до створення власного стилю Jeet Kune Do. Завдяки фільмам та особистій харизмі він належав до найбільших популяризаторів бойових мистецтв минулого століття. Брюс передчасно помер у віці 32 років. Однак його спадщина глибоко закарбувалася у світі бойових мистецтв. Він вчив своїх учнів тренувати тіло і розум у взаємній гармонії, мислити поза звичними рамками та шукати нові шляхи, бути індивідуалістом і постійно вдосконалюватися.
credit: pixabay.com
Сучасне Кунг-фу
Кунг-фу наразі належить до найпопулярніших бойових мистецтв. У Китаї його тренують звично в парках, де ним одночасно займаються люди всіх вікових груп (наприклад, Tai Chi), воно є частиною підготовки в армії, а також у школах. Тренується змагально, як сучасніша Sanda, так і традиційніші стилі.
credit: pixabay.com
Спорядження
Враховуючи різноманітність стилів Кунг-фу, кожен стиль використовує інше спорядження та екіпіровку. У контактних формах бою поєдинок відбувається на матах. Наприклад, у стилі Саньда основу складають захист голови, захист зубів, рукавички, захист грудей та захист гомілок та підйомів стоп. Бійці одягнені в червоні або сині труси та тільник. У Тайцзи носять традиційну легку сорочку з вільними штанами та легкі кросівки.
credit: freepik.com
Боротьба
Боротьба існує в багатьох формах. Кожна частина світу має свою форму бою, де борці намагаються притиснути суперника до землі або витіснити з визначеного простору. У Туреччині це Ягли Гюреш, у Нігерії Дамбе, а в Китаї є Шуай Цзяо. Усі вони мають подібний основний принцип, що включає важелі, кидки, утримання, задушення та контроль тіла суперника.
credit: pixabay.com
Історія, давня як саме людство
Перші відомості про боротьбу маємо вже з єгипетських фресок з гробниць, яким 3200 років до н.е.. Згадується вона й в епосі про Гільгамеша (Шумер, 3 ст. до н.е.). Проте найбільше відомостей та спадкову традицію західної культури маємо з античної Греції. Панкратіон був основною формою бою зблизька і, окрім видряпування очей та кусання, не мав жодних чітких правил. Дозволялися й удари ногами та руками, тому він був ближчим до сучасного ММА (mixed martial arts), предком якого і вважається. Він занепав після того, як стародавні християни визнали його язичницьким звичаєм і заборонили. Нині він відроджується у групах ентузіастів, які намагаються відродити його на основі сучасних знань про боротьбу та археологічних знахідок.
credit: pixabay.com
Греко-римський стиль
Греко-римський стиль має певну основу в первісному Панкратіоні. Виник у Римській імперії після асиміляції грецької культури. У поєдинку не атакують ноги. Він зосереджений на силі верхньої частини тіла.
credit: pixabay.com
Вільний стиль
Виник у 20 столітті. Він є результатом впливу різних європейських форм боротьби середньовіччя, греко-римського стилю та досвіду взаємодії з різними культурами Африки та Азії за часів колоніалізму. Використовує також атаки на ноги. Техніки доповнюються різними більш акробатичними елементами для досягнення вигіднішої позиції чи переваги над суперником.
credit: pixabay.com
Олімпійські ігри
У формі Панкратіону боротьба була частиною античних олімпійських ігор. Збереглися відомості вже про 648 рік до н.е.. Боротьба тоді була жорстокою, повною крові та зламаних кісток. Поєдинки часто закінчувалися смертю учасника. Майстри Панкратіону належали до найшанованішої частини населення і мали певний статус тогочасних знаменитостей.
credit: pixabay.com
У формі греко-римської боротьби вона стала невід'ємною частиною сучасних олімпійських ігор з 1896 року. З первісно грубого бойового мистецтва виник спорт з уніфікованими правилами, асоціаціями та клубами. Наразі боротьбою займаються вже всі вікові категорії, і вона має свій вплив і на самооборону, чи на роботу правоохоронних органів при затриманні осіб.
credit: pixabay.com
Спорядження
Залежно від стилю у боротьбі використовуються шоломи, захисники для зубів, суспензорій та борцівське взуття. Одяг складається з сингліту. Суцільного облягаючого костюма з еластичного матеріалу. Боротьба відбувається на килимі - татамі.
credit: pixabay.com
На завершення
Як сказав один з найвидатніших фехтувальників стародавнього світу, Міямото Мусасі. Краще бути воїном у саду, ніж садівником у бою. Яке б бойове мистецтво Ви не обрали, незалежно від причини, воно дасть Вам більше, ніж Ви очікуєте. Набута воля та дисципліна дадуть Вам не лише силу, а й контроль над своїм тілом та розумом. Вони підштовхнуть Вас за Ваші межі та створять зовсім новий погляд на світ та на самого себе. Ви відкриєте не лише нові можливості свого тіла, а й досягнете своїх справжніх меж. І чи є щось цінніше, ніж підняти свої здібності на вищий рівень та дізнатися, яка сила дрімає у Вас? Особливо, якщо з цим усвідомленням Ви отримаєте також нові знання та зв'язки між людьми, які зрозуміють лише ті, хто проходить через ті самі виклики разом з Вами.
Якщо Ви не будете знати, з яким спорядженням обрати, не переймайтеся. Katsudo.sk . Ви знайдете там усе, що потрібно для Вашого тренування та захоплення.
